Iрина, 46 - 14 августа 2015 10:02

Ранок який. Можна дихати цiєю свiжiстю на повнi груди, нарештi. Прохолода змiнила спеку.
Квiти пiд вiкном виросли цього року вищi, яскравшi.
Свiт з часом виявився досяжним, осяжним, доступним. I плакати вiд болю вже трапляється не часто, бо ж вiн - звичний для людини. Притаманний i зрозумiлий. Чудовий свiт, де твоiх вологих слiз - все менше. А бiль - виправданiший.
Тiльки життя виштовхує тебе певно й поволi в усамiтнення, вперто доводячи, що так лiпше, так - глибше. В усамiтненнi є все, чого ти не встиг. Не змiг, не побачив. I все, що запам'ятав. Слова, кольори, пахощi, краплi в повiтрi.
Чужi сновиди i всi твоi власнi безсоння.

• 
• 
•